| Стаття з газети "НАШе Життя: новини" №39 від 23.08.2017 | |
| Війна на Сході країни забирає життя кращих синів нашої держави. Вони не вмирають... Вони йдуть у вічність... Їх пам’ятають... Ними пишаються... 15 серпня на Михайлівщині провели в останню путь 20-річного Валерія Федана, який загинув на Донбасі. В рідному селі хлопця Любимівка зібралися сотні людей. Керівники району та села також взяли участь в траурній процесії. Під супровід оркестру побратими на руках несли домовину з героєм... І кожен крок, кожен звук пекучим болем озивався у серцях рідних, близьких, друзів... Народився Валерій 21 травня 1997 року в с. Любимівка. Проживав з бабусею – Смолою Любов’ю Антонівною. А 27 лютого 2016 року хлопець пішов на службу у Збройних Силах України за контрактом, де був заступником командира бойової машини — навідником оператору механізованого батальйону військової частини А 2167. І ось Михайлівщину облетіла трагічна звістка про втрату ще зовсім молодого, життєрадісного парубка: 11 серпня Валерій Федан загинув від осколочних поранень, отриманих в районі «Промзона» на околиці м. Авдіївка, Донецької області. Попереду на нього чекало світле майбутнє, яке в одну мить було зруйноване. Попрощатися прийшли учні та вчителі Любимівської загальноосвітньої школи І-III ступенів, яку хлопець закінчив не так давно, друзі з Державного навчального закладу «Запорізьке вище професійне училище», де Валерій в 2014 році здобув професію маляр-штукатур. Хлопець ще вступив до Запорізького національного університету, але закінчити не встиг... Бойові побратими згадують його як безстрашного, мужнього, сміливого, відважного... Чи багатьох у 20-річному віці можна назвати мужчиною, справжнім чоловіком? А Валерій був саме таким. Був... Важко і боляче усвідомлювати, що таку щиру, доброзичливу, з сонячною посмішкою людину поглинула страшна, пекельна війна, поставивши відмітку «Воїн Світла». «Веселий, товариський, скромний і охайний, - пише на сторінці Facebook теплі спогади про Валерія побратим Анатолій Хаєвський. – Коли сідали в «Урал», без автоматів і бронежилетів, у шортах і з рушниками в руках - навіть там, у промзоні Авдіївки, враз ставали цивільними. Всю дорогу сміх у кузові вантажівки не стихав. То була неділя, хлопці отримали можливість прямо з гарячої «промки» потрапити на пляж кар'єрного озера. Місця всім на лавках не вистачило і худорлявий 20-річний Валерій сидів прямо на кузові. Виглядав, наче студент. Я подумав, що йому, стрункому і засмаглому в бейсболці «Nike», варто водити дівчат піщаними пляжами, а не керувати гарматою БМП-2. На дворі + 40, у вантажівці - і того більше. Із запилюженого кузова хлопці стрімголов побігли у воду. Тільки припаркований прямо на пляжі «Урал» видавав нецивільну «тусовку». Багато сміху і радості. Порозуміння між 50-річними і хлопцями, яким ледь за 20, якого я ніколи і ніде не бачив. Пляж не мав якоїсь ятки з продовольством, а всім, як одному, кортіло холодної води. Валерій із товаришем освіжився в озері і пішов до магазину. Вже час було їхати на базу, і хлопців вирішили підібрати дорогою. Вантажівка зупинилась, і в кузов застрибнув Валерій, поперед себе закинувши велику торбу. З неї дістав 2-х літрову пляшку «Спрайту» і передав. За 3 хвилини була порожня. Народ було почав просити ще, але Валєра сказав: «Та ні, пацанам на позицію завезти треба», - на тому й вирішили. Валєра знов сидів на підлозі, сміявся і жартував. «Урал» в'їхав на позицію, сміх потроху стих, а за мить хлопці розчинилися в руїнах «промки». За 5 днів, 11 серпня боєць 72 ОМБр Валерій Федан підірвався на розтяжці і від множинних осколкових поранень загинув. За своє коротке життя Валерій багато чого не встиг: закінчити ВНЗ, в якому навчався, створити родину. Проте, зрозумів речі, часом неосяжні для багатьох зрілих його співвітчизників — обов'язок боронити себе, свою країну, свій народ.» Десятки, сотні, тисячі українців спиняють подих від чергової звістки про загиблого героя... «Спасибі Тобі, Валерію, за мирне небо над нашим рідним краєм, над Твоєю малою батьківщиною! Ми знаємо, що Ти й надалі оберігатимеш наш спокій, захищатимеш наш мир, тільки тепер робитимеш це згори. Саме Твоя зірка освітлюватиме нам шлях у темні часи, саме Твоя сонячна посмішка зігріватиме нас у хвилину стужі, саме Твої ясні очі слідкуватимуть за тим, щоб у нас панували злагода та затишок... Світла пам’ять!» Галина Шаламова «Як же важко дивитись у твої очі, дитино, і читати, що тебе немає... Господи, утіш батьків у їхній невимовній скорботі...» Наталя Ткачук «Серце болить, щодня діти гинуть. Співчуття батькам! Вибач, сину, Царство небесне... Вічна Память!!! Ти - Ангел» Маряна Романович «Не можу дивитися в очі цим дітям на фото, начебто, ми, дорослі, винні у їхніх смертях. Не можу спокійно дивитися, як народ гуляє, веселиться, тоді як їх однолітки захищають наш спокій. Слів для підтримки матері не знайду, бо серце розривається на частини, сина не повернеш. Хай той, хто винен в цій війні, пізнає біль утрати.» Надія Підберезна «Яке горе батькам! Україна знову хоронить кращих!!! Які очі!! Повні життя! Боже милостивий, прийми цього молодого легеня!!! Земля пухом...» Валентина Авраменко В самому розквіті життя невблаганна смерть вирвала з наших рядів одного з кращих воїнів. Це був чуйний, відважний і порядний боєць. Пам’ять про нього залишиться у наших серцях назавжди. Шановна родина, прийміть найщиріші співчуття у зв’язку з трагічною загибеллю сина, онука, брата, племінника — справжнього патріота рідної землі, який назавжди зостанеться в наших серцях взірцем для наслідування. Низький Вам уклін за Героя. Вічна і світла пам'ять! |
 |
ВОЇН СВІТЛА ІЗ СОНЯЧНОЮ ПОСМІШКОЮ…
23.08.2017